Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) відноситься до кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності (розділ VII Кримінального кодексу України).
1) Кримінальна відповідальність настає лише за умисне ухилення від сплати податків.
За змістом ст. 212 Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків настає не за сам факт несплати в установлений строк податків, зборів, інших обов`язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати.
Верховний Суд неодноразово зазначав про необхідність встановлення, що особа мала намір не сплачувати належні до сплати податки, збори, інші обов`язкові платежі в повному обсязі чи певну їх частину.
Зокрема, в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 711/1481/20 (провадження № 51-4897км21) Верховний Суд зазначив, що несплата податку або сплата його в меншому розмірі, ніж передбачено відповідними законодавчими положеннями, сама по собі не є достатньою підставою для визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК, якщо сторона обвинувачення не доведела наявності в особи прямого умислу свідомо не виконувати обов’язок сплатити податок у певному розмірі шляхом вчинення дій, спрямованих на ухилення від виконання такого обов’язку.
Якщо сторона обвинувачення не спростувала версії сторони захисту про те, що обвинувачені особи діяли добросовісно в податкових взаємовідносинах і не вчиняли жодних дій, спрямованих на умисне введення в оману податкових органів щодо своїх зобов’язань зі сплати податку, то за таких обставин не можна вважати, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом умисел осіб на ухилення від сплати податків. Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 03 грудня 2019 року по справі № 320/2921/14-к (провадження № 51-436 км 19).
2) Обвинувачення не може грунтуватись на рішенні адміністративного суду про залишення в силі податкового повідомлення-рішення.
Так, виходячи з системного аналізу кримінального процесуального законодавства, в разі оскарження до суду платником податків рішення податкового органу, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні до остаточного вирішення справи судом, за винятком випадків, коли обвинувачення не тільки базується на оскаржуваному рішенні, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів. Тобто, винуватість особи у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК, не може ґрунтуватися виключно на рішенні суду в адміністративній справі, а має бути підтверджено й іншими доказами. Цей висновок слідує із постанови Верховного Суду від 03 грудня 2019 рокупо справі № 320/2921/14-к (провадження № 51-436 км 19).
В іншій постанові Верховний Суд констатував, що якщо на момент розгляду кримінального провадження за ст. 212 КК є невирішений правовий спір про наявність у суб’єкта підприємницької діяльності обов’язку сплатити податок та про розмір цього податку, то це не дає підстав поза розумним сумнівом констатувати наявність суспільно небезпечного діяння (ухилення від сплати податків) і суспільно небезпечних наслідків (фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих або особливо великих розмірах), а отже ознак кримінального правопорушення, передбаченого за цією статтею (постанова Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 711/1481/20 (провадження№ 51-4897км21)).
3) Ухилення від сплати податків є злочином з матеріальним складом, і відповідальність за частиною 1 статті 212 Кримінального кодексу України настає лише у разі ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах.
Таким розміром, згідно з приміткою до статті 212 Кримінального кодексу України закон вважає суму податків, зборів або інших обов`язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року по справі № 757/18693/15-к (провадження № 51-8324км18)).
Крім того, під час визначення ознак об’єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення та призначення покарання у виді штрафу, як зазначає в постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 718/287/13-к (провадження № 51-4077км18) Верховний Суд, суттєве значення мають час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 КК, і розмір заподіяних збитків за відповідні періоди. Невстановлення судом цих обставин і незазначення у вироку з урахуванням положень ст. 5 КК того, в якій редакції застосовано ст. 53 та ч. 3 ст. 212 КК, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкоджає суду ухвалювати законне й обґрунтоване рішення.
4) Платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за неправомірні дії свого контрагента.
За приписами ст. 49 Податкового кодексу України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку.
Тобто платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі і його контрагентів.
Формування суб`єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання.
Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року по справі № 604/597/16, (провадження № 51-6096км21)).
ЄСПЛ в своєму рішенні (справа «Булвес АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року) зазначав, що наслідки для добросовісних платників податків через порушення з боку їх контрагентів не повинні наставати і вони не можуть бути притягнені до відповідальності за неправомірні дії свого контрагента.
Крім того, вирок відносно контрагентів, у розумінні ст. 84 КПК, не є доказом на підтвердження винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України, а надання вироку в кримінальному провадженні щодо інших осіб преюдиціального значення порушуватиме гарантії статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (постанова Верховного Суду від 03 грудня 2019 року по справі № 320/2921/14-к (провадження № 51-436 км 19)).
Так, у рішенні від 23 лютого 2016 року (у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії») Європейський суд з прав людини підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила – обмежуватися даними конкретного провадження.
Таким чином, якщо прямі докази на підтвердження обізнаності обвинуваченого у фіктивності господарської діяльності своїх контрагентів в матеріалах кримінального провадження відсутні, доводи прокурора про наявність в нього умислу на ухилення від сплати податків є неспоможніми.
5) Незаконне переміщення товарів через митний кордон.
Незаконне переміщення товарів через митний кордон України з метою ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів необхідно кваліфікувати за ст. 212 КК.
Суб’єктами злочину, який кваліфікується як умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, можуть бути будь-які особи, зобов’язані утримувати та/або сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі (постанова Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 359/7282/14-к (провадження № 51-2295км18)).