Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 листопада 2022 року по справі № 318/623/19 (провадження № 61-12933сво21) зробив правовий висновок щодо можливості звернення повнолітніх дітей до суду за захистом прав та інтересів їх немічних, але не позбавлених цивільної процесуальної дієздатності батьків.
Верховний Суд виходив з того, що відповідно до статті 172 СК України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу (ч.1); повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень (ч.2).
Ці дві частини статті 172 СК України є взаємопов`язаними, оскільки її частина друга (про представництво без спеціальних повноважень) логічно й засадничо є продовженням її частини першої (про обов`язок дитини, повнолітніх дочки, сина піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу). Ці норми є розкриттям мети регулювання сімейних відносин, зокрема, утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (стаття 1 СК України).
Структура національного законодавства України та його загальний зміст свідчить про те, що процесуальні питання розгляду справ у судах можуть бути врегульовані не тільки процесуальними кодексами, а й нормативними актами, які за своєю загальною суттю хоч і не є процесуальними, однак, врегульовуючи матеріально-правові відносини, містять процесуальні норми, що стосуються процедур такого врегулювання (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20, провадження № 14-77цс21).
З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що норма частини другої статті 172 СК України щодо права дочки, сина захищати своїх батьків без спеціальних на те повноважень є спеціальною процесуальною нормою, так як змістовно відрізняється від офіційно-функціонального представництва (статті 56, 57 ЦПК України).
Норма частини другої статті 172 СК України врегульовує сімейні відносини з притаманним їм особисто-довірчим характером, які за своїм змістом та суб`єктним складом дещо подібні до процесуальних відносин законного представництва (стаття 59 ЦПК України), але не тотожні.
Так, стаття 59 ЦПК України містить перелік осіб, які виступають у процесі законними представниками, їх перелік не є вичерпним, проте вичерпним є перелік осіб, яких можуть представляти законні представники і до цього переліку не входять непрацездатні, немічні батьки, які потребують захисту дітей.
Верховний Суд виходить із того, що хоча непрацездатні, немічні батьки de jure не позбавлені цивільної процесуальної дієздатності, але defacto вони не здатні особисто здійснювати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов`язки в силу обставин перебування у стані непрацездатності чи немічності. При цьому такий стан батьків підлягає доказуванню у кожному конкретному випадку звернення до суду на підставі частини другої статті 172 СК України.
При цьому при застосуванні норми статті 172 СК України слід виходити з позиції верховенства права та справедливості.
Так, в Україні проголошено і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), який є основоположною засадою захисту прав і свобод людини. Верховенство права – це панування права в суспільстві. А дотримання справедливості є загальною засадою цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Як зазначається у Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
При цьому Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає, що тлумачення і системний аналіз положень статті 56 ЦПК України, яка має назву: «Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб», містить у собі різні правові конструкції, умови і підстави для застосування, форми участі у процесі залежно від кола суб`єктів, яким надано право захищати права свободи та інтереси інших осіб.
Так, у частинах другій і третій статті 56 ЦПК України йдеться як про правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та прокурора, так і про форми їх участі у цивільному процесі. Зокрема, зазначені суб`єкти мають право не лише звертатися до суду із заявою (позовом) та брати участь у розгляді справи, а також і здійснювати таке право на будь-якій стадії цивільного процесу.
Тобто лише для таких суб`єктів положеннями ЦПК України передбачено дві форми участі у процесі: 1) пред`явлення позову та участь у справі; 2) оскарження судових рішень незалежно від того, хто пред`явив позов.
На відміну від цієї правової конструкції, у частині першій статті 56 ЦПК України, суб`єктами за якою є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, цією нормою права їм, у тому числі фізичним особам, надано право лише однієї форми участі у процесі: це пред`явлення позову на захист прав, свобод та інтересів інших осіб й участь у цій справі. Іншої форми участі у цивільному процесі, а саме оскарження судових рішень у разі пред`явлення позову іншою особою, для цих суб`єктів законодавець не передбачив.
Отже, у наведених випадках відсутнє процесуальне представництво у традиційному розумінні.
Крім того, статті 56 і 57 ЦПК України структурно у кодексі розміщені у параграфі 1 «Учасники справи» Глави 4 Розділу 1 ЦПК України «Учасники судового процесу», а не в інституті представництва (параграф 2 цієї Глави ЦПК України). При цьому у науці процесуального права і це узгоджується зі змістом статей 8 і 64 ЦПК України підкреслюється, що представник діє від імені і в інтересах особи, яку він представляє, тобто він не є учасником справи, немає самостійного інтересу. Натомість, органи та особи, яким закон надав право захищати права і свободи інших осіб, є учасниками справи, а їх особливою ознакою є юридична заінтересованість, яка пов`язана з їхніми посадовими повноваженнями.
У зв`язку з викладеним об`єднана палата доходить висновку, що інститут процесуального представництва не є тотожним/подібним і суттєво відрізняється від інституту захисту прав, свобод та інтересів інших осіб.
Отже, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила наступні висновки про застосування норма права.
1. Інститут процесуального представництва не є тотожним/подібним і суттєво відрізняється від інституту захисту прав, свобод та інтересів інших осіб.
2. Норма частини другої статті 172 СК України щодо права дочки,сина захищати своїх батьків без спеціальних на те повноважень є спеціальною процесуальною нормою, зазначеною у матеріальному праві. Правовідносини, в яких реалізується право звернення повнолітніх дочки, сина за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків на підставі частини другої статті 172 СК України, слід кваліфікувати як особливий вид представництва (представництво sui generis), який має особливий склад суб`єктів, зміст та підстави виникнення.
3.Перебування батьків у стані непрацездатності чи немічності підлягає доказуванню у кожному конкретному випадку звернення до суду на підставі частини другої статті 172 СК України.