У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16 зазначено, що представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя і, відповідно до ч.3 ст.238 ЦК, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. •
При цьому, у випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя.
По суті, положення ч.3 ст.238 ЦК України надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується.
Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене ч.3 ст.238 ЦК, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.
Випадок, передбачений ч.3 ст.238 ЦК, є імперативно забороненою дією, а не виходом представника за межі наданих йому повноважень.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановівід 01.12.2021 р. по справі №908/3467/19.