Особливості дрібного побутового договору визначені у частині першій статті 31 ЦК України, за змістом якої правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні межі вартості.
За загальним правилом такий правочин (дрібний побутовий) має повністю виконуватися сторонами в момент його вчинення, а тому він може вчинятися або усно (частина перша статті 205 ЦК України), або шляхом здійснення конклюдентних дій (частина друга статті 205 ЦК України).
З ознак дрібного побутового правочину можна виділити:
1) безпосередня спрямованість на задоволення потреб громадянина;
2) моменти укладення та виконання як правило збігаються, або слідують один за одним;
3) невисока вартість.
Оскільки поняття дрібного побутового правочину є оціночним, то в разі спору суд виходячи з оцінки фактичних обставин справи має кваліфікувати правочин як дрібний побутовий або як такий, що не відповідає вказаним у чинному законодавстві вимогам.
Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Тобто до кола обєктів правовідносин відносять матеріально виражені речі, у тому числі гроші. Юридичний аспект грошей полягає в розумінні поняття грошей як особливого об`єкта правовідносин. У цивільному праві гроші, як і цінні папери, визнаються окремим різновидом речей, причому різновидом родових, замінних речей. Загибель грошових знаків у боржника не звільняє його від обов`язку сплатити кредиторові відповідну грошову суму.
Будь-який грошовий знак незалежно від того, чи має він законну платіжну силу чи ні, визначається за такою ознакою: у якому числовому відношенні він перебуває до визначеної рахункової одиниці.
Фізичні і ціннісні властивості грошового знака можуть відображатися лише у формі того чи іншого числового відношення цього знака до рахункової грошової одиниці (маштаб, що дає змогу порівнювати відносну вартість).
Законодавець, користуючись цією функцією, у разі потреби пов`язує з визначеною абстактною цінністю деякі юридичні наслідки.
В постанові від 11 жовтня 2023 року по справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення вартості вчинюваного правочину, з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, слід враховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у частині першій статті 1047 ЦК України, та брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі.
В яких випадках кваліфікація правочину як дрібного побутового має значення?
По-перше, коли мова йде про правочин, укладений одним із подружжя без згоди іншого подружжя.
Оскільки гроші також є майном, сенс необхідності згоди одного з подружжя на укладення другим із подружжя договору, який виходить за межі дрібного побутового, полягає у тому, що кожен з подружжя має право брати участь у розпорядженні грішми, зокрема якщо їх сукупний розмір перевищує визначені законодавцем межі, встановлені для відповідного правочину.
У частині першій статті 1047 ЦК України законодавець пов`язав обов`язковість укладення договору позики у письмовій формі з умовою, коли його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткового мінімуму доходів громадян, а отже логічним є висновок, що згода іншого з подружжя на укладення такого договору має надаватись також письмово.
У випадку недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину) може оскаржити договір позики на підставі частини другої статті 65 СК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) викладено правовий висновок про те, що відсутність згоди одного із співвласників – колишнього подружжя – на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
По-друге, коли мова йде про правочини, які вчинюють малолітні особи (дитина до досягнення нею чотирнадцяти років).
Так, Верховний Суд у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 521/20575/19 (провадження № 61-12133св21) зазначив, що відповідно до частини першої статті 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право вчиняти дрібні побутові правочини. Верховний Суд зазначив, що отримання аліментів та розпорядження цими грошовими коштами не можна віднести до дрібних побутових правочинів, тобто до досягнення чотирнадцятирічного віку дитина не мала передбаченої законом цивільної дієздатності на вчинення таких дій.
По-третє, щодо правочинів, яку вчиняє особа, цивільна дієздатність якої обмежена.
Так, відповідно до ч.2 ст.37 ЦК України, фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може вчиняти лише дрібні побутові правочини.
Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що входять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника (ч. 3 ст. 37 ЦК України).