Відповідно до положень частини 1 статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Частина 2 статті 84 КПК України визначає вичерпний перелік процесуальних джерел доказів у кримінальних провадженнях щодо злочинів, серед яких є показання.
У свою чергу показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження (частина 1 статті 95 КПК України).
Процесуальний порядок допиту під час досудового розслідування врегульований статтею 224 КПК України, у судовому провадженні – статтями 351 – 354, 356 КПК України.
Окрім надання показань, кримінальний процесуальний закон надає можливість на різних етапах провадження учасникам надати свої пояснення. Такі пояснення можуть стосуватися висловлювання позиції щодо поданих клопотань, скарг, у тому числі апеляційних, касаційних, тощо.
Проте, показаннями, які отримуються у суворо передбаченій процесуальній формі, не слід ототожнювати з поясненнями, які не є джерелами доказів у кримінальних провадженнях щодо злочинів (у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки пояснення осіб є процесуальними джерелами доказів згідно з частиною 1 статті 298-1 КПК України).
Якщо обвинувачені відмовилися давати показання з приводу пред’явленого їм обвинувачення та їх допит не здійснювався, а повідомлені ними обставини не були предметом розгляду та оцінки суду під час судового слідства, то суд першої інстанції не має права покладати інформацію, отриману від обвинувачених під час судових дебатів у вигляді пояснень, в обґрунтування вироку.
Суд апеляційної інстанції повинен виключити посилання у вироку суду першої інстанції на такі пояснення як такі, що отримані не з передбачених кримінальним процесуальним законом джерел.
Пропозиція апеляційного суду «надати пояснення щодо обставин інкримінованого злочину» означає пропозицію надати саме показання, що по суті є процедурою дослідження доказів шляхом фактичного допиту обвинувачених (постанова Верховного Суду від 29.09.2022 по справі № 31/07/2022, провадження №640/7928/17).
Якщо перегляд вироку місцевого суду був ініційований стороною обвинувачення з метою доведення необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, то, враховуючи обставини судового розгляду, апеляційний суд повинен з власної ініціативи реалізувати право на повторне дослідження доказів за відсутності клопотань сторін про це.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відсутність клопотань сторін про повторне дослідження доказів не виключає право апеляційного суду безпосередньо дослідити докази, керуючись загальними засадами кримінального провадження. Тобто, якщо апеляційний суд при перегляді кримінального провадження убачає можливу недоведеність винуватості особи або її винуватість у менш тяжкому кримінальному правопорушенні він повинен за власною ініціативою забезпечити повноту дослідження доказів, адже до цього спонукають завдання кримінального провадження, вказані у статті 2 КПК та необхідність дотримання інших його засад, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, і це не суперечить такій засаді кримінального провадження, як диспозитивність (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2018 року по справі № 659/579/16-к, провадження № 51-2073 км 18).